От таке от бешкетне невгамовне створіння на ім'я Леля вже майже тиждень живе у нас. 

Про чоловічу логіку :)

 hajdamaka (11:02:31 8/10/2009)
міха, а фонетика - це наука про звуки?

Цей рік почався з вітру. Далекого-далекого вітру, який цілував моє обличчя і кликав за собою, кликав невідомо куди і навіщо. Я погодилась. Легко погодилась - він був таким ніжним і близьким мені по духу. Хіба не здогадувалась я про те, наскільки це змінить моє життя? Здогадувалась. Хіба не боялася я його легковажності? Боялася. Але, заплющивши очі і підставивши своє обличя вітру я погодилася. І от цієї осені мій вітер до мене повернувся, згадавши про мою обіцянку. Ця осінь вітряна і мінлива, як ніколи раніше. Вона різкими поривами шкального вітру б'є в спину і збиває з ніг. Вона кидає мені під ноги провалля, і я довірливо роблю крок вперед. Назустріч вітру.

Хотіла написати злий пост, натхненний одним фільмом, про людську нещирість і позірність, але то вже наступним постом. Зараз всередині для такого посту надто тихо і спокійно... ) На обличчі все частіше з'являється геть відсторонена замріяна посмішка, погляд частіше стає ніжним і замилованим. Це дуже шкодить роботі, але так надихає)) Я намагаюсь не думати про те, що буде далі, бо насправді це не так важливо, адже моє життя належить мені лише в цю мить, і її так хочеться наповнити теплом... Хоча далі буде багато-багато змін, напевно навіть швидше, ніж я очікувала. Хоча на те вони і зміни, щоб приходити тоді, коли вони потрібні, а не тоді, коли я їх чекаю. Вони мені ой як нелегко даються, але, сподіваюсь, з ними відсіється все те, чого я хочу позбутися у своєму житті, а залишиться лише справжнє і справді варте втілення у житті. В таких періодах життя надзвичайно потрібною є підтримка близьких людей, і я неймовірно щаслива і вдячна тим, хто навколо мене, за те, що вони готові мені цю підтримку надати. 
Моїм кредо на невизначиний період часом назначається молитва Св. Франциска Ассизького: Господи, дай мені спокій, щоб прийняти те, що я не можу змінити; дай мені мужності змінити те, що я можу змінити; і дай мені мудрості відрізнити одне від іншого.

Я люблю наш новий офіс :) я сиджу біля великого шестикутного вікна, що починається від самої підлоги і доходить майже до стелі. У нього величезне півметрове підвіконня, на якому можна сидіти і вглядатися в обличчя перехожих. А гроза, нарід, яка тут гроза!!! Вона електризує кожну клітину мого тіла, від чого почуваюся трохи наїжаченою та гіперзбудженою. А від кожного удару грому, на тіло накочує така потужна хвиля сили, що втримати і сприйняти її, сидячі на місці просто неможливо) Напевно тому зі своїми чарівними співробітницями ми кружляємо по всьому офісу, лише інколи на мить завмираючи колі вікна і вдихаючи запаморочливий аромат серпневої грози... :)
А ще! :) У нас тут красивий темний паркет на підлозі. На ньому так хочеться танцювати...) іноді навіть дозволяєш собі вимкнути світло, включаєш тиху музику і виписуєш красиві вальсові кола по кабінету...))

08.08.09
Парасолька пахне дощем і трошки осінню. 
Мою наскрізь змоклу і холодну душу зігріто карпатським чаєм "Квітуча гілляка" :)

09.08.09
Вітер. Цей рік почався з вітром, і відтоді вітер став моїм вірним супутником у пізнанні себе. Вітер жене неслухняні хвилі до моїх ніг і розповідає про простори незвіданих країв... обіцяє свободу і силу... шелестінням очеретів награє гарну вечірню мелодію... лиш часом затихає, і сумно вдивляється в мої очі - що ти шукаєш там, вітре?

12.08.09
Сьогодні метеоритний дощ. Місто так і норовить засліпити своїми вогнями: у будинку навпроти як на зло світяться всі вікна; фари машин відблискують на стінах; прожектори на човнах вистрілюють в небо безглуздим білим світлом, ніби спеціально ховаючи зорі у глибокій темряві неба. Зірки ледь-ледь мерехтять на межі видимості (і де ті гірські простори, де здається що можна дотягнутися до зірок руками?..) і щоб їх побачити, треба вдягати окуляри і напружувати очі.  Окуляри вдягати не хочеться: окуляри - це завжди посередництво, а падаюча зірка - надто інтимний процес, аби туди допускалися посередники. Певно, не доля моїм бажанням збуватися. Раптом зовсім поряд промайнув яскравий чіткий слід метеорита. Добраніч, небо! :)

17.08.09
Небо - синє, тополі - зелені, персики - смачні та соковиті. Світ стабільний :) Життя неймовірне :)

Завжди трохи коробить, коли забуваєш переключити розкладку клавіатури і замість "дякую" починаєш набирати "lzre", виходить майже як [брехня]... а ще цікаво, коли набираєш відповідь комусь в асьці, і замість "ага" з'являється їжаче таке "fuf"... :)

А в неділю, 28 червня 2009 року мене можна було бачити коло Академії в довжелезній мантії та бонеті на честь отримання ступеню бакалавра :) Закінчилися 4 чудові, насичені подіями та хорошими людьми роки навчання в Могилянці. Не скажу, що завжди було легко - особливо коли паралельно працювала, але задоволення від навчання та студентського дозвілля я ловила, завдяки кільком надзвичайним викладачам та дивовижним друзям ;)

Джерело: Конвокація_бакалавр_28.06.2009

Вирішила поїхати наступними вихідними (4-5 липня) до Львова на Купала. Бажаючих запрошую приєднатися :) Я туди поїду в будь-якому випадку, але з приємною компанією - веселіше.
Обіцяють красиві карпатські краєвиди, водоспади і купальську містерію. Деталі можна пошукати або спитати у asdflok 


За те, що дійство буде яксравим і неймовірним, ручаюся головою - організовує театральна родина Кривдиків, вони на тому добре розуміються :) Могилянське Купала почалося саме з їхньої ініціативи та ними ж втілювалося перші роки :)
Так що доєднуйтесь ;)

Останнім часом хочеться переглянути свої цінності і плани на життя. Якийсь наш світ надто ілюзорний. Таке враження, що він потихеньку оплутує тебе павутиною зв'язків, обов'язків, завдань, правил і ти стаєш маленькою деталькою цього світу, яку навіть не шкода буде, якщо раптом загубиться. Інколи щоправда приходить розуміння примарності наших пут. Тоді ще гірше, бо ти не можеш виправдати своє буденне існування, оскільки воно спрямоване переважно на підсилення штучно створеної павутини суспільства. Я вже не можу спокійно сидіти і споглядати свою безпомічність мухи у павучому мереживі. Людина - вінець творіння, а не раб штучних обставин...
Хочу поїхати далеко-далеко від людей. Або щоб поряд залишилися лише справжні люди, не співробітники, не колеги, не таксисти, а люди, щирі у своїх словах та емоціях. А якщо таких немає, то щоб на найближчі 100 км не було жодного навіть найменшого населенного пункту. Я стомилася від псевдолюдей, від людей як елементів натовпу.
Мені насправді геть небагато треба для щастя, але цього мінімуму дістати з кожним роком стає важче не тому, що інфляція, криза, глобальне потепління і відключили гарячу воду, а тому що з кожним роком мене все більше і більше затискає у тисках "справжній, дорослий, діловий світ". Бо мені потрібен для щастя лише затишок та душевний спокій - не гроші, не статуси, не дорогі речі... Але світ переконує мене, що зараз криза і всім погано, і тобі теж мусить бути погано, що ти робиш недостатньо зусиль, що ти замало працюєш, тобі мало платять, і ще купа-купа всього, що насправді нічого не важить, але повність заповнює тобі голову і створює видимість реальних проблем.
Я не хочу пряцювати під примусом. Не хочу пряцювати з вічною біганиною, пошвидше, пошвидше, закінчити одне, доробити друге, вже негайно братися за третє, четверте вже на обрії, на старт-увага-руш! і гроші-гроші-гроші... СТОП!!! Я НЕ ХОЧУ ПРАЦЮВАТИ ПІД ПРИМУСОМ. Я НЕ ХОЧУ ходити на роботу заради заробляння грошей, мені так не цікаво. Я НЕ ХОЧУ щоб хтось мав право зневажати мене або підвищувати на мене голос, просто тому що в якійсь суцільній фігні, плоді чиєїсь фантазії він або вона розбирається краще за мене. Я НЕ ХОЧУ витрачати свій час, нерви та зусилля на створення нікому не потрібних концептів дійсності. Я стомилася від такої роботи... Хочу займатися чимось, що буде приносити мені радість, а не нервові зриви.
Я досі не знаю, чого я хочу у житті. У нас з'явився новий співробітник, у сфері Government Relations - він раніше працював держслужбовцем, але там мало платять, тому зараз перейшов до нас. Але не заради грошей - просто він хоче літати. Він хоче вивчитися на пілота і мати власний літак, а це не дешева забаганка... Йому вже певно за 30, але він чітко знає, чого івн хоче. А я не знаю, заради чого я тут парюся... Я не знаю, чого хочу я отримати від цієї роботи? А зараз я від неї залежна, бо якщо я кину роботу, я лишуся геть без грошей, відповідно не зможу знімати квартиру, до батьків вже теж повернутися не можу, та навіть машину поремонтувати-заправити не буде за що... Але чому я потрапила в залежність від другорядних речей, від речей, які я не контролюю і які мені не подобаються? Від НІКОМУ НЕ ПОТРІБНИХ НАСПРАВДІ речей? Це геть не правильно. Треба щось змінювати - або в собі, або в тому, що мене оточує. Але продовжувати так як є я вже не хочу, я геть вимоталась, стомилась і заплуталась.
Якщо я не знайду чи не придумаю собі такої роботи, як хочу - то піду в черниці. У мене буде затишна маленька келія. Я буду молитися Богу за людей і просити його за мудрість і терпіння для них. Буду прокидатися на світанку з вдячністю за новий день та бажанням прожити його якнайкраще. А ще буду вирощувати квіти, найкрасивіші квіти на весь монастирський сад. А на старості буду навчати діток в церкві, щоб вони слухали свого серця і відчували душу іншої людини, і берегли ті миті справжності, якими так багатий дитячий вік...

Я в пошуках. В пошуках себе і свого місця у світі. В пошуках своїх бажань і цілей, яких я хочу досягати і заради яких я хочу жити. В пошуках нової квартири і можливо нової роботи. В пошуках хорошої компанії на відпустку і місця, куди я би хотіла потрапити у цю відпустку. Просто в пошуках. Глобальних.
Я знову не бачу дорожної розмітки на шляху свого життя, а це означає, що або я зі свого шляху збилась, або стою на перехресті. Але я стою посеред дороги і не знаю, куди мені далі йти, до кого мені йти...

Завдяки одній хорошій людині, знову повернулася до теми Неба.  
Згадався мій перший ЖЖшний пост, про парашути (кому цікаво - hajdamaka.livejournal.com/484.html)... 
Сьогодні імпульсивно вирішили поїхати в державний музей авіації, що біля Жулян. Фотоапарата не було, бо імпульсивно)) Був лиш телефон, з якого викладу хіба що кілька картинок для затравки :)
По-перше, старі-добрі ЯКи - спогад з чудового і світлого фільму "В бій ідуть одні старики" та їх співочу ескадрилію)


По-друге,  Мі-2. Я вертольоти не дуже люблю, але це одне з небагатьох телефонних фото, яке більш-менш нормально вийшло))



Хоча насправді я хотіла сказати про інше: некошена трава, що пускає хвилі по злітній смузі та літаки; образ свободи від простору і часу. Поле і крила. Чомусь гостро захотілося в небо.

У мене в Гмейлі таке небо зоряне... А по підвіконню стукотять осінні дощові краплі. Хтось казав, що за 2 тижні буде літо - я йому не вірю, напевно скоро підуть сніги, і під ногами буде знову слизька каша, а горло доведеться кутати у колючі вовняні шарфи... Чомусь о 3й ночі під заспокійливий гуркіт двох компів і дратівливе дзижчання думок про хі-квадрат, кореляцію Пірсона, альфу Кронбаха та інші не менш цікаві статистичні показники, якими можна лякати дітей в школі, в літо не віриться, особливо - за 2 тижні...

Я кілька постів тому писала, що цікавого у моєму житті відбулося. Так от, пропоную вашій увазі фотозвіт :) (хронологічний порядок не збережено))

Нахабна білка з Львівського парку біля універу Франка. Минулі вихідні.

Джерело: Різне

По-перше, нікому не треби 1 місце до Чернівців сьогодні?.. Поїзд 627 відправляється близько 18:30, є зайвий плацкарт вартістю 75 грн. Якщо треба кажіть ВЖЕ, терміново. - апд.: вже пізно :) квитка нема)

По-друге, давно вже збиралася написати про всілякі хороші та цікаві речІ, що зі мною за останній час трапилися, та все не маю часу... 
Отже, була на балу, організованому нашими активними і талановитися братчицями в Академії. Танцювала вальс і танго з чарівними партнерами :) Але хлопців було мало, натанцюватися не вийшло :) Зате вийшло покрасуватися трошки у бальних сукнях та костюмах))
ще вибралися минулими вихідними на трошки в ботсад - там все цвіте і пахне, і купа народу, всі тішаться і нюхають магнолії. 
Потім було ще щось цікаве, але вже не пам'ятаю що)
А вчора я була на концерті гурту КІТКА, в тій-таки Академії. Цікавий гурт, раніше такого не чула. Є в них щось тваринно-інстинктне, гола емоція без домішок слів і значень.
А ще я купила машину. Позавчора. Вчора вона зламалась і нині перед роботою довелося везти на СТО... Ввечері забираю і, якщо все добре, рушаю завтра до Львова її реєструвати : ) 
Отаке в мене життя.
А, ще сесія закінчилася і диплом треба за тиждень написати.... ех.... 

upd: до Львова не їду. Поломка серйозніша, ніж хотілося б. Поїду іншим разом напевно...

 Батьки поїхали на Монблан на 2 тижні. Я в цей час живу з молодшим братом, собакою і кицькою на Подолі. Сиджу от, з дівчатами своїми, п'ю чай, вирішуємо, куди переїжджати будемо (якщо у когось знайому здають 2-3 кімнатну квартиру, пропонуйте). Прийшов малий. Сів до нас чай пити... сидить такий стильний, в сорочці, вчить дівчат грати на губній гармошці - віртуозно, з переливами, гортанними р-р-р - щось що з одного боку нагадує американське кантрі, а з іншого - джаз. Але щось дуже свободолюбиве і незалежне) Мелодії придумує сам. Ще пише вірші і пісні. І грає на гітарі. Зауважте, всьому навчився самостійно, буквально за кілька місяців. Так от, сидить в своєму фетровому ретро-капелюсі з пером, який він купив у перехожого у Львові... ще довге волосся з хвостиком... Виглядає дуже ефектно :) Ми з мамою вирішили, що нас він вже давно переплюнув. Так цікаво спостерігати, що з нього виросте...

Вчора замість того, аби нарешті приділити день навчанню, проводили ревізію у комірчині та на балконі - господиня дозволила викинути її старий хлам. Серед всього іншого знайшли класний німецький акардеон Universal в чемоданчику, з вигляду геть новий. Господиня дозволила віддати, якщо комусь треба. Так от, нікому баян не треба? :) 

 Маю зараз в Академії курс "Соціологія, психологія та філософія щастя". Вчора на фокус-групі в рамках курсу ми обговорювали поняття щастя-нещастя у нашому житті і я зрозуміла, що ніколи не була нещасливою... Що я навіть не розумію, що значить - бути нещасливим, як це?.. Якщо сприймати щастя як стан свідомості, користуючись словами b_scoutа, то це буде специфічний стиль мислення і сприйняття світу. Світ як дарунок, світ дивовижний і неосяжний, сповнений радості, краси і любові. Я є щасливою. Не конкретно зараз, хоча зараз теж. Я щаслива, бо така є, бо так сприймаю життя :) І коли мені погано, я теж щаслива, просто щастя не є моментом (хоча моментом теж буває, то просто різні щастя), щастя є ніби фоном до всіх моїх думок і вчинків. 
Тепер щодо нещастя. Користуючись наведеною вище логікою, можна припустити, що не-щастя теж є станом свідомості. Я впевнена, що серед своїх знайомих ви можете знайти принаймні одну таку патологічно нещасну людину. Це не означає, що вона нудна або дурна, просто вона переважно весь час почувається нещасною і сприймає цей світ як випробування. І два таких стани свідомості непоєднувані. Тобто можна звісно змінити один на інший протягом життя, але перескакувати між ними не виходить, це взаємовиключне розуміння світу. У своєму житі я можу стикатися з труднощами, можу впадати в депресії, можу відчувати страх, паніку, неспокій, але жоден з цих станів я не можу назвати нещасливим... Я ніколи не була нещасною. А Ви? :)

upd: Я в жодному разі не стверджую, що існує лише два полюси і всі люди між ними розподіляються - це нонсенс. Звісно, люди можуть бути десь на проміжній шкалі, а дехто взагалі з неї випадати і не мати в житті такого параметру як щасливість, але мова була про інше - людина не може одночасно бути на двох полюсах...
Взагалі мені просто хотілося зрозуміти, як це - бути нещасливим. І сенс статті, щоб читачі поділилися, що в їхньому розімінні означає "бути нещасним" і чи були вони в такому стані колись. От.

 Цієї зими мене переслідує запах квітів. То вітер доносить з пагорбів запах бузку, то свіжий сніг пахне конваліями... То під снігом на березі Дніпра знаходжу весняні тюльпани, ніжно-ніжно білі... Але останнє - то вже справа рук гарних друзів))

(с)haidamac
Друзі у мене, до речі, просто неймовірні люди :)
( Про друзів )

 Нарід, звертаюся з проханням, що буває досить рідко) дуже прошу звернути увагу...!
Так вийшло, що я трохи дотична до соціальної роботи зараз. Зокрема, пов'язаної із закладами позбавлення волі. В цю суботу ми збираємося везти вертеп в одну з тюрем Чернігівської області. Його мали туди доставити знайомі на власному мікроавтобусі, але в силу обставин ця людина не зможе завезти людей. Доводиться наймати машину, що обходиться в 900 грн. Зараз поки маємо 0 грн... Фразу "хто скільки може" я не люблю, але гроші справді потрібні і потрібні терміново. Не суттєво, чи це 50 грн, чи 100 - це буде ваш вклад в добру справу. Пам'ятайте, що нарікати на суспільство, доки ти не зробив щось для його покращення - нерозумно :) Адже змінити світ насправді не так вже й важко.
Хто має змогу допомогти або знає людей, готових виступити меценатами - звертайтеся. Якщо виникають якісь питання - прошу, я готова на все відповісти :)
Буду дуже вдячна за вашу небайдужість!!!