Останніми днями тотальна осіння втома дісталася і до мене. Наполегливо вимагає присвятити їй хоча б один день бездіяльності і відпочинку, читаннню новокупленої книжки з ділового етикету і конструктивному заглибленню у мої бізнесові фантазії. Я поки не здаюся, хоча можливо і вартувало би.
Натомість в голову вечорами приходять думки про сенс життя і про місце коханню у хворому серці, яке невідомо за ким болить... Так от, щодо сенсу життя - мені здаєтсья, що немає загального сенсу людського життя. Кожен сам для себе його придумує. Для когось це може бути матеріальна незалежність, для когось - виховання та освіта своїх дітей, ще для когось - пошуки наукової істини; хтось живе заради ідеї, хтось - заради її заперечення... Хоча більшість можливо так і не знаходять до кінця життя його сенсу, живуть за звичкою, за прикладом інших...
Одна пані психолог на нашій чотиригодинній зустрічі порадила не задаватися питаннями, на які не існує відповідей, це лише забирає нашу життєву енергію і нічого не дає навзамін. Так що питання сенсу життя і вічного кохання так і лишаються нерозкритими.

Хоча я взагалі-то збиралася писати про чарівну велоподорож палацами Чернігівщини :) писати не буду, кину лиш одне фото для затравки) кому цікаво, більше - за посиланням на Пікасі.

Джерело: Палаци Чернігівщини_24-25.10.09

Восени найважливіше, аби всередині зберігалося тепло. Тоді можна посміхатися навіть хмурим осіннім дощам. Коли ж всередині холодно, навіть глибоко-сонячне осіннє небо і жовтогаряче листя не здатне буде зігріти твій погляд... Поділюся з вами краплинкою тепла своєї осені...)

Джерело: Крим_18-20.09.09

Миру, радості та спокою вам :)
Сьогодні кароокий хлопчик (в помаранчевій футболці) подарував мені ромашку в маршрутці. Я обіцяла привезти її до Києва. Їхала в маршрутці і всю дорогу посміхалася, милуючись нею. А за вікном пролітали неймовірно красиві краєвиди. Просто хотілося поділитися моментом...)
 

Дотримаюсь обіцянки і розкажу про подорож на Шацькі озера) Хоча, чесно кажучи, писати нічого не хочеться. Ця подорож ввела мене у такий дивний стан цілісності і спокою, який я довго шукала останнім часом і ніде не могла знайти. Я почуваюся геть щасливою. Не радісною та безтурботною, а саме щасливою - не зважаючи на купу проблем та приводів для смутку. Я відчуваю, що я ТУТ і ЗАРАЗ, і відчуття це - неймовірно затишне)
Отже, зібралися ми гарною компанією з 4uhajster'ом, b_scout'ом та ygleaf'ом... Точніше не так) Вирішили ми з 4uhajster'ом поїхати на Шацькі озера і давай шукати хорошу компанію. Кого не спитаємо - у всіх справи, і всі ну ніяк не відкладні. Навіть perelesnyk , і той ховається у теплій реальності, і від такої авантюри як Шацькі озера відмовляється... Але за дивним збігом обставин зустрілася я на тижні аж з двома чудовими хлопцями, які саме збиралися стопом до Карпат добиратися...) одразу видно, авантюрні хлопці, чому б не поїхати на Шацькі озера? :)
( продовження ) Плюнули ми на все і поїхали з Шацьких озер. ( несподіваний поворот подій ;) )

А закінчилося все горнятком щастя у дощовому Львові. От. І вже третій день я кайфую від подорожі)</div>

Вирішила поїхати наступними вихідними (4-5 липня) до Львова на Купала. Бажаючих запрошую приєднатися :) Я туди поїду в будь-якому випадку, але з приємною компанією - веселіше.
Обіцяють красиві карпатські краєвиди, водоспади і купальську містерію. Деталі можна пошукати або спитати у asdflok 


За те, що дійство буде яксравим і неймовірним, ручаюся головою - організовує театральна родина Кривдиків, вони на тому добре розуміються :) Могилянське Купала почалося саме з їхньої ініціативи та ними ж втілювалося перші роки :)
Так що доєднуйтесь ;)

Хотілося написати щось казкове та неймовірне, поділитися враженнями від подорожі до одного з найкрасивіших місць України - Чорноріченського каньйону в Криму. Але геть немає настрою. Можливо, колись пізніше. Кому цікаво - можете глянути фотографії - picasaweb.google.com.ua/veronaross/_0709032009#

Казка - не обов'язково десь далеко, за три-дев'ять земель. Це знають навіть малі діти. Казка - вона поряд. Просто виходиш на вулицю і відчуваєш вітер. Просто вириваєшся з міського полону на 2 дні і тонеш по коліна у снігу... Казковому-казковому :)

Джерело: Рух ха життя_14-15.02.2009

 Ну, і на закінчення :) Морозні візерунки. Щедрого Вам вечора і добре помеланкувати. Всіх Василів вітаю з хорошим і радісним днем ;)

Джерело: New Year 2009. Finland

Фінляндія. Сніжна і морозна. Ніч-ранок-ранок-ранок-вечір-ніч. Дня тут не існує. Тут є 2 години ранку і 1 година вечора, а все решта - ніч. До Північного полюсу - рукою подати.

 ( Продовження... )

 Таллін... Сама назва міста - як низький протяжний голос дзвона... Та-а-а-ллі-і-інн... Кам'яні вежі, гострі дахи під червоною черепицею і запах імбірних пряників та горішків, смажених з корицею... А ще вітер, той самий північний вітер, який обігрувався у фільмі Шоколад... дивний і вабливий, він ніжно бавиться дівочими кучерями і на вушко шепоче Скандинавські казки та манить за собою кудись далеко, де дороги складаються у візерунки на чиємусь морозному вікні...

Джерело: New Year 2009. Tallin, Estonia

Рига - місто красивих відреставрованих будиночків. Прямолінійне, привітне і трошки претензійне. Запам'яталося порожніми вулицями і темними цеглами, які відсвічували ранкове морозне сонце. Місто залишає по собі присмак штучності. Злегка, але надовго.

Джерело: New Year 2009. Riga, Latvia

Люблю вальс зі снігом. Коли з переходу долинає музика, а надворі падає лапатий сніг. Повільно так падає - як пір'їнки планерує з неба до землі, на долю секунди завмирає на рівні твоїх очей і розмірено-замріяно продовжує свій лет далі...

А Новий Рік зустрів мене вітром. Північним, але зовсім не холодним, принадним і вабливим. Напевно, тепер весь рік буду вітряною :) Обіцяю, наступний пост - про подорож :) а поки що віршик :) про те, як я повільно але невідворотньо лишаюся розуму...
***
Торкаєшся губами стовбурів дерев,
і поглядом чіпляєшся за теплі ліхтарі.
Густе повітря непрозорості живе і дихає в Тобі.
Ти світлом маяка блукаєш у тумані,
збираєш сни, як вишні у саду,
в Твоїх очах весь Всесвіт просто неба,
в Твоїй душі все пекло і вітри.
Бракує спокою, як океану шторму,
бракує радості, як ластівці весни,
бракує ніжності, так як грозі бракує грому,
бракує вірності... мені - Моїй душі!

*** 
ну і так, для звітності, кому цікаво - ходимо зараз з вертепом, співаємо колядок гарних :) завтра їдемо в колонію неповнолітніх... мені вчора звідти лист прийшов від 15-річного хлопчика зі словами "якби у мене була така дівчина..." Я задумалась, що б такого написати йому розумного у відповідь)

маю для вас одне питання. всього одне маленьке питання, на яке мені зараз дуже важливо почути відповідь - як на вашу думку, я нормальна? не в сенсі посередня, а в сенсі... як би то сказати... душевного здоров'я :) ви не помічаєте за мною якихось відхилень абощо?.. У мене просто складається враження, що я зараз на межі реальності і власної фантазії, і якщо я трошки менше контролюватиму свої почуття і уяву, то у мене шаленими темпами почне прогресувати якась психічна  хвороба :)
До речі, відповіді і коментарі може залишати навіть людина, що не має ЖЖ, так що відповідайте)

Хто знає, хто не знає, але я зара катаюся трошки закордоном, а конкретніше, їду в гості до Санта-Клауса. Сиджу зараз о 2й ночі в готелі в Талліні і від нема чого робити згадую, що сталося за останні кілька днів)
Почну зі Львова :) Він був неймовірним :) Трохи казковим, засніженим та теплим.




( Трошки сніжного Львова )

На вихідні їздила до Білої Церкви. До бабусі та пошукати місце для проведення Купала. Дяк z_o4yma_v_nebi за компанію :) Було сонячно, гарно, і я нарешті походила босоніж. Забуте відчуття землі... Мурррр... :) ( Кілька фото, кому цікаво :) )

ФОторепортаж :)


Це елемент архітектури Мінська :)



Частинка відбудованого передвоєнного Мінська


Колись це був католицький костьол...


Головна церква країни...

А загалом, як я вже зазначала - весь Мінськ подібний до нашої Троєщини...

Кому цікаво ще подивитися ілюстрації до попереднього посту про Білорусію, зокрема про містичне подвір'я письменника, прошу сюди: http://hajdamaka.livejournal.com/15197.html

Їздила днями до Білорусії, подивитись, як там люди живуть. Не сподобалось. Затравлені всі якісь, сірі, бояться зайвого слова сказати. У Мінську білоруської мови не чутно зовсім... Вся Республіка подібна на дитячий садочок совкових часів, з їхніми дерев'яними парканчиками, кольоровими будиночками і т.д. ... Мінськ, за вийнятком одного відбудованого кварталу в центрі - як наша Троєщина. Сумно було на то все дивитися.
Але які у них ліси!.. Яке там буйство рослинного світу, все зелене, яскраве, соковите, і повітря чисте-чисте! А які дзеркальні озера! Та вони б могли на одному туризмі всю країну годувати, а так проїжджаєш одне озеро, друге, третє, четверте - і жодного пляжу, жодного під'їзду до води, таке враження, що білоруси ніколи не відпочивають, а лише працюють.

Одне з найяскравіших вражень, яке цілковито виправдало поїздку, було знайомство з білоруським письменником Уладзіміром Падголом, що написав досить скандальну книгу "КУЛЯ ДЛЯ ПРЭЗІДЭНТА альбо ЛАДДЗЯ РОСПАЧЫ Ў САНТА-БАЛОЦЕ, ЦI ЯК ЛЮБIЦЬ ПРЭЗIДЭНТА", за що його одразу почали тягати по прокуратурах. Але про це я дізналася лише щойно, як приїхала. А там просто цікаво поспілкувалися, дуже жива, емоційна людина, хоча, як будь-який менш-більш відомий письменник, забагато говорить про себе та свої книги :) Зате він був чи не єдиним, хто спілкувався зі мною білоруською :) Найбільше мене вразив його заміський будиночок - містичне місце...

Велике довге подвір'я з одним високим ліхтарем. У дворі мистецька ландшафтна композиція з возів, колес і жорнів (якою автор дуже пишається і безупинно поповнює новими надбаннями близьких до нього сіл). Останніх найбільше. З одного великого жорна зроблений стіл, посеред якого стоїть великий яйцеподібний камінь. Навколо багато "стільців" з менших жорнових колес, кожне з яких має свй неповторний малюнок. За словами письменника, в ніч на Купала з отворів малих жорн виповзають вужі, що розкручують яйцеподібний камінь, і він перетворюється на чарівний цвіт папороті...
А ще у нього в кімнатах корита замість шпалер і великий ткацький станок в кутку.

А у спальні - манюнька кімнатка 2*5 - розмістилося 8 коловоротів (прялок)...

Непересічна особистість; ціную я в людях тягу, шану до Свого, Рідного, яким би воно не було :) А в такій атмосфері фантастика сама в голову лізе - лиш встигай записувати :) Хотілося б десь його книжку ще дістати, але сумніваюсь, що в Україні вона є...


ПС: сорі за великий обсяг нецікавого тексту, я забула як його мона під кат сховати :)

Соловецький вітер... Безнадійний... Взагалі, від всього на цьому острові віє дикою безнадією. Я би не виримала тут більше 3х днів. 165 км до Північного кола... Тут не літо, а "зелена зима", за словами когось із місцевих. Хочеться тікати. Тікати далеко-далеко і не обертатися. Тікати на південь, до привітної та сонячної України. Росія навалюється на тебе поступово - спочатку їдеш трасою, дивишся на їхні напіврозвалені чорні ізби, загнивші болота, безкінечну тайгу - і це все, "як бальзам на душу". А потім бракує повітря. Ти вже захлинаєшся цим брудом, цим хаосом, цією "чемною неввічливістю", цим "масковскім" акцентом... Хочеться закрити вуха, заплющити очі, затулити чимось носа і тікати.... Бо відчуваєш, як це все поступово душить тебе, вбиває. Ще раз вкотре переконалась, що в житті не змогла би жити десь поза Україною, без її підживлення я просто в'яну. Це не голий патріотизм, не дарма ж моя стихія - земля...