Останніми днями тотальна осіння втома дісталася і до мене. Наполегливо вимагає присвятити їй хоча б один день бездіяльності і відпочинку, читаннню новокупленої книжки з ділового етикету і конструктивному заглибленню у мої бізнесові фантазії. Я поки не здаюся, хоча можливо і вартувало би.
Натомість в голову вечорами приходять думки про сенс життя і про місце коханню у хворому серці, яке невідомо за ким болить... Так от, щодо сенсу життя - мені здаєтсья, що немає загального сенсу людського життя. Кожен сам для себе його придумує. Для когось це може бути матеріальна незалежність, для когось - виховання та освіта своїх дітей, ще для когось - пошуки наукової істини; хтось живе заради ідеї, хтось - заради її заперечення... Хоча більшість можливо так і не знаходять до кінця життя його сенсу, живуть за звичкою, за прикладом інших...
Одна пані психолог на нашій чотиригодинній зустрічі порадила не задаватися питаннями, на які не існує відповідей, це лише забирає нашу життєву енергію і нічого не дає навзамін. Так що питання сенсу життя і вічного кохання так і лишаються нерозкритими.

Хоча я взагалі-то збиралася писати про чарівну велоподорож палацами Чернігівщини :) писати не буду, кину лиш одне фото для затравки) кому цікаво, більше - за посиланням на Пікасі.

Джерело: Палаци Чернігівщини_24-25.10.09

Завжди трохи коробить, коли забуваєш переключити розкладку клавіатури і замість "дякую" починаєш набирати "lzre", виходить майже як [брехня]... а ще цікаво, коли набираєш відповідь комусь в асьці, і замість "ага" з'являється їжаче таке "fuf"... :)