Останніми днями тотальна осіння втома дісталася і до мене. Наполегливо вимагає присвятити їй хоча б один день бездіяльності і відпочинку, читаннню новокупленої книжки з ділового етикету і конструктивному заглибленню у мої бізнесові фантазії. Я поки не здаюся, хоча можливо і вартувало би.
Натомість в голову вечорами приходять думки про сенс життя і про місце коханню у хворому серці, яке невідомо за ким болить... Так от, щодо сенсу життя - мені здаєтсья, що немає загального сенсу людського життя. Кожен сам для себе його придумує. Для когось це може бути матеріальна незалежність, для когось - виховання та освіта своїх дітей, ще для когось - пошуки наукової істини; хтось живе заради ідеї, хтось - заради її заперечення... Хоча більшість можливо так і не знаходять до кінця життя його сенсу, живуть за звичкою, за прикладом інших...
Одна пані психолог на нашій чотиригодинній зустрічі порадила не задаватися питаннями, на які не існує відповідей, це лише забирає нашу життєву енергію і нічого не дає навзамін. Так що питання сенсу життя і вічного кохання так і лишаються нерозкритими.

Хоча я взагалі-то збиралася писати про чарівну велоподорож палацами Чернігівщини :) писати не буду, кину лиш одне фото для затравки) кому цікаво, більше - за посиланням на Пікасі.

Джерело: Палаци Чернігівщини_24-25.10.09

От таке от бешкетне невгамовне створіння на ім'я Леля вже майже тиждень живе у нас. 

Восени найважливіше, аби всередині зберігалося тепло. Тоді можна посміхатися навіть хмурим осіннім дощам. Коли ж всередині холодно, навіть глибоко-сонячне осіннє небо і жовтогаряче листя не здатне буде зігріти твій погляд... Поділюся з вами краплинкою тепла своєї осені...)

Джерело: Крим_18-20.09.09

У мене найнеймовірніші батьки з усіх, яких я тільки бачила :) Я тут вже колись згадувала, що батьки у мене самоідентифікуються як білі ведмеді і називають одне одного мішками, михайлами та ведмедиками, а квартиру свою берлогою... Взагалі, сімейка у мене весела... От приходжу я сьогодні на роботу, а мені мама пише:

Не існує єдиної і неповторної людини, створенної саме для тебе. З усього різноманіття цікавих тобі людей, до яких ти відчуваєш симпатію, ти свідомо чи несвідомо обираєш того, з ким хочеш бути, і приймаєш для себе, що ця людина - єдина і неповторна, створена саме для тебе. Завжди існуватимуть інші, завжди вони в чомусь будуть кращі за того, кого ти обрав - ідеальних людей не існує. Але відтоді, відколи ти погоджуєшся прийняти конкретну людину як єдину і неповторну і обіцяєш бути вірним своєму вибору, твоїм завданням стає робити все можливе, аби саме з цією людиною почуватися щасливою/щасливим, насолоджуватися тим, що маєш, і оберігати це. Тоді це буде справжньою любов'ю, а не скороминущим і безвідповідальним станом закохання.

Про чоловічу логіку :)

 hajdamaka (11:02:31 8/10/2009)
міха, а фонетика - це наука про звуки?

Я розівчилась говорити "Люблю". Вимовлене мною, це слово звучить якось приглушено і обірвано, ніби з чужим голосом. Воно перекочується між щоками ніби цукерка і, от-от готове злетіти з язика, раптом перечіпається за гострі зубки і соціальні умовності, і знов ображено ховається глибше пд язиком, де згортається теплим клубочком і лиш великими здивованими очима спостерігає за розвитком подій...

Цей рік почався з вітру. Далекого-далекого вітру, який цілував моє обличчя і кликав за собою, кликав невідомо куди і навіщо. Я погодилась. Легко погодилась - він був таким ніжним і близьким мені по духу. Хіба не здогадувалась я про те, наскільки це змінить моє життя? Здогадувалась. Хіба не боялася я його легковажності? Боялася. Але, заплющивши очі і підставивши своє обличя вітру я погодилася. І от цієї осені мій вітер до мене повернувся, згадавши про мою обіцянку. Ця осінь вітряна і мінлива, як ніколи раніше. Вона різкими поривами шкального вітру б'є в спину і збиває з ніг. Вона кидає мені під ноги провалля, і я довірливо роблю крок вперед. Назустріч вітру.

Хотіла написати злий пост, натхненний одним фільмом, про людську нещирість і позірність, але то вже наступним постом. Зараз всередині для такого посту надто тихо і спокійно... ) На обличчі все частіше з'являється геть відсторонена замріяна посмішка, погляд частіше стає ніжним і замилованим. Це дуже шкодить роботі, але так надихає)) Я намагаюсь не думати про те, що буде далі, бо насправді це не так важливо, адже моє життя належить мені лише в цю мить, і її так хочеться наповнити теплом... Хоча далі буде багато-багато змін, напевно навіть швидше, ніж я очікувала. Хоча на те вони і зміни, щоб приходити тоді, коли вони потрібні, а не тоді, коли я їх чекаю. Вони мені ой як нелегко даються, але, сподіваюсь, з ними відсіється все те, чого я хочу позбутися у своєму житті, а залишиться лише справжнє і справді варте втілення у житті. В таких періодах життя надзвичайно потрібною є підтримка близьких людей, і я неймовірно щаслива і вдячна тим, хто навколо мене, за те, що вони готові мені цю підтримку надати. 
Моїм кредо на невизначиний період часом назначається молитва Св. Франциска Ассизького: Господи, дай мені спокій, щоб прийняти те, що я не можу змінити; дай мені мужності змінити те, що я можу змінити; і дай мені мудрості відрізнити одне від іншого.

Не втрималась, аби не поділитися... :)


( більше сплячих малюків )
 
Фотограф Трейси Рэвер (Tracy Raver) снимает спящих новорожденных малышей. Фотограф живет и работает в Небраске. Рэвер говорит, что секрет ее успеха прост - главное поддерживать в студии тепло и комфорт, и иметь под рукой мам, готовых покормить малыша перед съемкой.
http://www.etoday.ru/2009/09/fotograf-dlja-samix-malen-kix.php

Одна з найулюбленіших пісень, яка своєю динамікою і мелодійністю запалює і надає сили, якою б виснаженою я не була. Часом від неї просто зриває дах - тоді це схоже на сцену з танцем під дощем...) Але це вже інтимні переживання))



Гарного вечора та наснаги до боротьби ;-)

Десь глибоко в чиїхось зелених очах маленьким кошенятком сховалося щастя. Воно мружиться на яскраве денне світло і муркоче, коли чухати його за вушком. Воно причаїлося на кінчику язика і грайливо лоскоче чиїсь напружені губи. У повітрі запах осені і каштанів, а я принесу додому м'якенький клубочок ниток - адже кошенята так люблять бавитися нитками...

Вчора у нас був сімейний відпочинок - на маленькому аеродромі Аеропракт під Києвом. Політати я хотіла давно, а останні місяці доля мене зводить зі стількома людьми з цієї сфери, що навіть якби я не хотіла політати - відвертітися вже б не змогла :)
Так от, це неймовірні відчуття! :) ...коли земля під ногами так недосяжно близько :) Відчуття, що тебе з землею жодною ниткою не з'єднано... Навіть коли ти стрибаєш з парашутом, нитка сили земного тяжіння сильніша за твоє бажання. Маленький моторчик і крила дають тобі відчуття свободи від цих ниток, принаймні на час повного баку бензину... Ти маєш владу над своїм шляхом. На трошки. На мить, порівняно з вічністю. Але ця мить - як протверезний погляд: ти починаєш бачити свої пута, лише коли звільняєшся від них. А вони лишаються там, на землі, і складаються у химерні геометричні візерунки. Якби я ще не мала у своєму житті мети, я би хотіла літати, і шукала би будь-які шляхи для втілення цього бажання...

 Я от нещодавно задумалась, як наші мрії впливають на наше оточення...
а ще я здивувалась, що останнім часом навколо мене з'явилася купа цікавих людей, більшість з яких - чоловіки. Чомусь мені захотілося їм подякувати за присутність у моєму житті, в більшій або меншій мірі всі вони є або були важливими для мене.
Список не має ієрархічності та рейтинговості, у ньому просто відсутній 1й номер.
( і за що я їх так ціную?.. :) )
так от - всім дякую :) щиро-щиро :)

P.S.: дівчата, ви лиш сприймайте цей пост без гендерної забарвленості, я вас теж дуже люблю і ціную, але на відміну від чоловіків, мені вас зрозуміти,  сприйняти та полюбити значно легше, вам не потрібно пояснювати, як і за що :)

Халва в шоколаді, чай з кактусом та соняшники на столі надають робочому ранку невловимого і цікавого присмаку умовності цього буденного світу... :)

А ще я геть начисто забула, що цього літа хотіла потрапити на фестиваль грецької культури... :( і фестиваль кримсько-татарської та тюркської культури Гезлев къапусы, але це скоріше відносилося до цікавості, ніж до усвідомленого бажання :) Щоправда, поки ще є шанс потрапити на кримсько-татарське свято "Дервіза", що святкується десь в другій половині вересня...

Я закохалася. В "Лісову Пісню" Лесі Українки. Чому ж люди бувають такі нерозумні?.. :(

Л у к а ш
Ти плачеш, дівчино?
М а в к а
Хіба я плачу?
(Проводить рукою по очах).
А справді... Ні-бо! то роса вечірня.
Заходить сонце... Бач, уже встає
на озері туман...

 Хто не знає повчальної історії з життя Рільке про важливість поживи для серця людини, а не лиш для її тіла?..  :) (для тих, хто таки не знає - www.ukrgazeta.cz/pro-hrystyjanstvo/1581-troyanda-takozh-vazhlyva). Так от, це надзвичайно приємно - мати у своєму оточенні людей, які при зустрічі віддають тобі частинку серця, а не матеріальних благ; це дає тобі сил та натхнення, що особливо важливо під час хвороби чи якоїсь депресії. І подарована ніжно-рожева трояндочка, що стоїть якраз на рівні мого погляду, раз-по-раз викликає посмішку, а це, погодьтеся, - найкращі ліки, коли другий день підряд не маєш сил піднятися з ліжка, але змушений при цьому на межі ясності розуму купу всього читати, перекладати, писати, аналізувати - працювати, один словом :)
В продовження теми - http://tomoyemore.livejournal.com/11435.html?view=69291#t69291 Можете навіть не читати, просто проглянути фотографії та підписи до них. Це так просто - дарувати тепло; це так необхідно - отримувати його.

Сплетіння рук, думок і вулиць
в осінніх присмаках дощів,
в яких зустрілись й розминулись
два погляди чужих світів.

Не будуть для них розквітати клени
гарячим осіннім листям,
не будуть для них палати зорі
зеленим яскравим намистом,

не буде вчуватися в стукоті серця
ледь-ледь вловимий дотик рук -
серед дощів, вітрів і герців
пройшов й не озирнувся ти...

Миру, радості та спокою вам :)
Сьогодні кароокий хлопчик (в помаранчевій футболці) подарував мені ромашку в маршрутці. Я обіцяла привезти її до Києва. Їхала в маршрутці і всю дорогу посміхалася, милуючись нею. А за вікном пролітали неймовірно красиві краєвиди. Просто хотілося поділитися моментом...)
 

Сьогоднішній день дав мені значно більше очікуваного. І я йому за це щиро вдячна)
Позитив за сьогодні - діти :) їх була ціла орава надворі, веселих та замурзаних, яка одразу скупчилась навколо мене, як тільки я почала їх фотографувати)) і одна дівчинка, наймолодша від усіх, з широко вікдритими блакитними очима, яка просто довірливо тулилася до мене, нічого не говорила і не питала, лиш гладила по голівці і тулилася до ніг...